Дипломатичні тріумфи Дональда Трампа на глобальній арені дедалі частіше перетворюються на фарс, коли свіжі конфлікти спростовують його претензії на роль миротворця. Саме це піддає сумніву репутацію, за яку екс-президент удостоювався нагород, як-от “премії миру” від ФІФА. Оглядач The Guardian Пітер Бомонт у своєму матеріалі розкриває сутність цих “досягнень”.
Останні події безжально розвіюють міфи про стійкість угод Трампа. У Таїланді та Камбоджі, попри оголошене влітку перемир’я, у понеділок розгорнулися найінтенсивніші сутички між арміями. У регіоні Великих озер угода між Руандою та ДР Конго, укладена у Вашингтоні, зазнала краху: президент Фелікс Тшісекеді звинуватив Руанду у порушенні обіцянок перед парламентом. У секторі Гази “припинення вогню” не полегшило долю палестинців – щоденні атаки тривають, умови залишаються жахливими.
Адміністрація Трампа паралельно тисне на Україну, аби та поступилася територіями на користь агресора-Росії, ігноруючи принципи справедливості. Бомонт апелює до теорії соціолога Йогана Галтунга, розрізняючи “негативний мир” – тимчасову паузу в насильстві без усунення коренів конфлікту – та “позитивний”, що елімінує структурну нерівність і будує довіру. Трампівські “угоди” – це чиста транзакція, нульова сума, де фокус на компромісах між жорсткими позиціями, а не на трансформації відносин.
Такий підхід, корінням у бізнес-досвіді Трампа, веде до рукостискань без глибини: відсутність інклюзивності робить його посередництво ненадійним, а процес – вразливим до зривів. Експерти попереджають: це не миротворчість, а гра, де переможених змушують платити за ілюзію стабільності. Глобальна арена вимагає не гучних заяв, а системних рішень, аби уникнути повтору криз.