Головне: Підземний шпиталь у Сумщині
У глибині сумської лісовини працює підземний шпиталь, зібраний із морських контейнерів. Об’єкт забезпечує автономну медичну допомогу на передовій, а його персонал щодня рятує життя під постійними загрозами.
Детально: будова, техніка, розповіді медиків
Проект шпиталю був реалізований більше року тому. Два десятки 40‑футових контейнерів розташовано у формі крос‑платформи, що створює окремі операційні, реанімаційні та діагностичні блоки. Кожен контейнер обладнано сучасними медтехнічними засобами: апарати штучної вентиляції легень, портативні рентген‑сканери, ультразвукові системи та інші пристрої, необхідні для невідкладної хірургії. Енергія постачається автономними дизель‑генераторами, що дозволяє працювати без зовнішнього електроживлення.
Тут у нас два операційних стола, лампи, все необхідне. Контейнери розміщені в різні сторони — це заходи безпеки. Якщо, не дай Боже, буде приліт в один бік, інші приміщення вціліть. Тут врятовано вже дуже багато життів, — каже Тетяна Кукурудза, пані полковник медичної служби.
Серед медичного колективу – хірург Єлізар Гаранков, випускник Донецкого медуніверситету 2014 року, який працював у Маріуполі під час обстрілів і вижив у блокаді 2022 р. Тепер його підрозділ розташований у Сумщині, де він проводить операції на поранених бійцях.
Поки ми спілкуємося, до шпиталю заїжджає швидка — привезли плазму та кров. Запас треба поновити негайно, бо зранку рятували чотирьох бійців, чию машину атакував FPV‑дрон, — зазначає журналістка Наталя Нагорна.
Життя під землею організовано у місячних ротаціях. Операційна медсестра Ольга повернулася з Німеччини, бо «дихається по‑іншому тільки в Україні».
дихається по‑іншому тільки в Україні, — каже Ольга.
Анестезистка Ірина, колишня працівниця київської поліклініки, заповнює вільний час малюванням за номерами, підкреслюючи, що «я відчуваю, що я на своєму місці, на цій землі».
Я відчуваю, що я на своєму місці, на цій землі, — додає Ірина.
Водій‑санітар Юрій з Дніпра розповідає про підтримку родини: його донька Дарина спить, притулившись до татової сорочки, а дружина нагадує, що «поки ти воюєш і живий, я нікуда не виїду. Це найкраща підтримка. Якщо такий тил, то ти просто дієш і виконуєш свою роботу».
Дружина сказала: поки ти воюєш і живий, я нікуда не виїду. Це найкраща підтримка. Якщо такий тил, то ти просто дієш і виконуєш свою роботу, — розповідає Юрій.
Ніч на Сумщині часто спокійна завдяки дощу, який гасить ворожі дрони, проте ранок приносить нові артилерійські удари. Підземний шпиталь продовжує працювати безперервно, забезпечуючи критично важливу медичну допомогу в умовах постійної бойової активності.
