Героїчна доля молодого морпіха
18 серпня 2026 року стало відомо про загибель 21-річного морського піхотинця Євгена Мінженера з позивним «Андатра». Він повернувся до строю після важкого поранення, втрати ноги, протезування та реабілітації. Захисник служив у 38-й окремій бригаді морської піхоти оператором і командиром взводу БПЛА.
Зміст
Шлях від Туреччини до фронту
На фронті загинув 21-річний морський піхотинець Євген Мінженер, відомий під позивним «Андатра». Про трагічну звістку 18 серпня 2026 року повідомив його друг, військовослужбовець Ярослав Грубич. Він опублікував спільне фото та фрагменти листування. У повідомленнях від 1 червня «Андатра» писав, що перебуває на Донбасі та вирушає у відрядження.
Ярослав Грубич згадав друга так:
«Так ти і не доїхав до мене в протезку, друже. Перед цим ми не одноразово бачились у мене в лікарні в Києві, ти заряджав своєю шаленою енергією. Ти показував приклад і був людиною павуком на протезі. Та ти б і не зміг відсиджуватись. Ти потужний був і залишаєшся, малий. На свій молодий вік, Жека був головним сержантом, командиром взводу БПЛА, після важкого поранення вернувся в стрій… Сьогодні підтвердилось, шо морпіх Євген Мінженер на щиті. Люблю тебе, братику».
За даними відкритих джерел, загибель сталася біля Павлограда на Дніпропетровщині.
Повернення з Туреччини заради України
Євген Мінженер народився в Херсонській області. Під час навчання в школі він переїхав до Туреччини, де проживала родина. Коли 24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна війна, хлопцю було 17 років. Його глибоко вразили фотографії з деокупованої Бучі та новини про полон оборонців Маріуполя.
У день свого 18-річчя він прийняв рішення повернутися:
«Коли мені стукнуло вісімнадцять – перший рейс і я вже в Україні».
У березні 2023 року, через два місяці після прибуття, Євген долучився до 38-ї окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного (2-й батальйон). Він став оператором безпілотних літальних апаратів і обрав позивний «Андатра».
Поранення 10 квітня 2025 року
10 квітня 2025 року під час виконання завдання група бійців перевозила обладнання на позиції. Ворожий FPV-дрон атакував їхній автомобіль. Уламки посікли тіло та обличчя Євгена, потрапили в очі. Зір вдалося зберегти завдяки контактним лінзам, які не пропустили дрібні осколки в рогівку.
На стабілізаційному пункті медики ампутували передню частину правої стопи. Пізніше дніпровські хірурги виконали реампутацію на рівні гомілки. У Львові провели ще дві операції — для формування кукси та через утворення невроми й остеофіту. Офтальмологи видалили залишки осколків з очей.
Реабілітація в Unbroken та повернення
Відновлення проходило в реабілітаційному центрі Unbroken Ukraine у Львові. Після встановлення першого протеза знадобилася повторна операція, тож процес довелося починати спочатку. Під час реабілітації Євген захопився адаптивним скелелазінням. Воно допомагало адаптуватися до протеза, відновлювати фізичну форму та долати складніші маршрути.
Він неодноразово підкреслював:
«Для мене це спосіб адаптації до протезу. Приємно, коли з часом піднімаєш рівень лазіння і з кожним разом можеш брати більші маршрути, траси. Як хобі, рутина і реабілітація – вогонь».
Після завершення лікування, протезування та реабілітації Євген одразу повернувся до своєї бригади. Він залишався діючим військовослужбовцем і мав плани щодо подальшої служби, зокрема в Силах спеціальних операцій.
У листопаді 2025 року президент України Володимир Зеленський нагородив захисника державною нагородою — Хрестом бойових заслуг. Про це повідомляли у Військово-морських силах України.
Амбасадор Levitate Ukraine
Євген був амбасадором компанії Levitate Ukraine, яка виробляє протези. У компанії з глибоким сумом відреагували на його загибель:
«Наш амбасадор Женя загинув. Женя любив життя. По-справжньому. Він був до біса енергійним, завжди в русі, з характером, силою і тією особливою жагою до життя, яку неможливо не помітити. Він був частиною Levitate, нашим другом і людиною, якою ми щиро захоплювалися. Нам дуже боляче втрачати його».
Друзі та знайомі згадують його як надзвичайно енергійну, життєлюбну людину з почуттям гумору, яка заряджала оточення. Надія Липчук зазначила: «Який він був смішний. Його любили всі, хто хоча б раз з ним стикався… А він любив сонце».
Чому ця історія важлива у 2026 році
Історія Євгена Мінженера — приклад незламності українських військових, які після тяжких поранень і втрати кінцівок повертаються до виконання бойових завдань. Він став символом покоління, яке свідомо обирає захист України навіть ціною власного здоров’я та життя. На момент загибелі йому було лише 21 рік, але він уже встиг стати головним сержантом і командиром взводу БПЛА.
Його шлях — від спокійного життя в Туреччині до повернення на Батьківщину, важкого поранення, тривалої реабілітації та повторного виходу на фронт — демонструє, наскільки сильною може бути мотивація захищати свою країну.
Вічна пам’ять Герою.
