Головне: перший повітряний переліт мікрореактора США Valar Ward‑250
Три C‑17 вперше доправили по повітрю модулі безпаливного мікрореактора Valar Atomics Ward 250 з каліфорнійської бази Марч на авіабазу Хілл у штаті Юта, повідомляє WSJ. Пентагон і Міненерго супроводжували переліт, після чого компанія оголосила про випробування установки з вихідною потужністю від 250 кВт до цільових 5 МВт із паливом TRISO.
Детально: ключові факти, випробування і безпека
У 2026 році США зробили практичний крок до розгортання мобільної ядерної енергетики для військових і віддалених інфраструктур: модулі реактора Valar Ward 250 доправили літаком у безпаливній конфігурації, що мінімізує ризики під час транспортування. За даними The Wall Street Journal, на борту поряд із модулем у плексигласовому корпусі перебували представники Пентагону, Міністерства енергетики, журналісти та індустріальні партнери. На полігоні поблизу авіабази Хілл Valar Atomics проведе поетапні випробування: старт з ≈250 кВт і масштабування до ≈5 МВт — достатньо, щоб живити до приблизно 5 тис. домогосподарств або автономний військовий табір.
- Маршрут: база резерву ВПС Марч (Каліфорнія) — авіабаза Хілл (Юта) на трьох C‑17.
- Паливо: TRISO — уранові ядра в багатошаровій кераміці з підвищеною термостійкістю.
- Призначення: безперервне енергопостачання віддалених об’єктів без конвоїв палива.
- Стан програми: польотні випробування як частина ширшого курсу на мікрореактори у війську США, паралельно з ініціативами випробувальних установок у нацлабораторіях.
- Дискусії: потенціал швидкого енергозабезпечення проти питань безпеки, вартості, відходів і правил розміщення.
«Енергетика – це не тільки економічне питання, це також питання національної безпеки. США не зможуть продемонструвати свободу, якщо у неї не буде надійної, розгорнутої енергії всередині країни», – заявив губернатор штату Юта Спенсер Кокс.
Урядова мета — мати щонайменше кілька «критичних» сучасних реакторів у США до 4 липня — задає стислий графік для галузі та замовника. Водночас паралельно тривають програми з мобільними мікрореакторами для баз і випробувальні проєкти в національних лабораторіях, де відпрацьовують інтеграцію з мережею, кіберзахист і сценарії аварійного охолодження. Критики застерігають від форсування приватних проєктів без повного циклу сертифікацій, а також наголошують на питаннях фізичного захисту й логістики відпрацьованого палива.
За словами Майкла Даффі, заступника міністра оборони з питань закупівель та забезпечення, цей політ «наближає до розгортання ядерної енергії тоді і там, де вона найбільш необхідна, щоб дати військовим інструменти для перемоги».
Додатковим контекстом лишається ініціатива «Золотий купол», щодо якої у Конгресі лунають застереження про ризик не встигнути вивести прототип до кінця 2028 року. Обидва напрями — оборонна ПРО і мобільна ядерна енергетика — конкурують за увагу та ресурси, але мікрореактори вже проходять практичні перевірки
