Міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль у Пекіні звернувся до свого китайського колеги Ван Ї з вимогою активізувати роль Китаю в миротворчих зусиллях щодо України, спираючись на вплив Пекіна на Москву для прискорення припинення бойових дій.
У дипломатичному діалозі, що відбувся в столиці Китаю, Йоганн Вадефуль, очільник німецької дипломатії, чітко окреслив позицію Берліна стосовно “української кризи” – терміну, який Пекін застосовує для позначення російської агресії проти суверенної держави. Експертний аналіз ситуації підкреслює, що Німеччина бачить у Китаї ключового гравця, здатного вплинути на Кремль, аби приєднатися до глобальних ініціатив з деескалації конфлікту. Вадефуль наголосив на необхідності скоординованих дій, які б прискорили перехід від воєнного протистояння до стабільного миру, спираючись на багатосторонні формати, такі як “нормандський” механізм та “Стамбульські угоди”.
Зі свого боку, Ван Ї підтвердив “послідовну позицію Китаю” щодо українського питання. За його словами, всі сторони повинні зберігати нинішній імпульс до політичного врегулювання, йти назустріч одна одній та працювати над досягненням “справедливої, міцної та обов’язкової” мирної угоди шляхом діалогу. Ця заява відображає пекінську стратегію, орієнтовану на балансування між східними та західними інтересами, без прямого засудження агресора. Китайський міністр також заявив, що Пекін підтримує будь-які ініціативи, спрямовані на мир, та й надалі відіграватиме “конструктивну роль”.
Історичний контекст таких переговорів свідчить про еволюцію китайської політики: від амбітних посередницьких пропозицій на початку конфлікту до стриманої дипломатії, фокусованої на риториці деескалації. Пекін уникає чіткого визначення ролей агресора та жертви, декларуючи нейтралітет, що дозволяє зберігати економічні зв’язки з Росією. Водночас недавні заяви про підтримку тріади Китай-Індія-Росія підкреслюють прагнення до регіональної стабільності, яка б сприяла глобальному балансу. Берлін, у свою чергу, не оприлюднив офіційного звіту, але експерти прогнозують посилення тиску на союзників для ізоляції Москви. Цей діалог ілюструє ширшу геополітичну динаміку, де Азія стає ареною для розв’язання європейських криз, вимагаючи від усіх сторін стратегічної гнучкості та відповідальності. Загалом, переговори сигналізують про потенціал для прориву, якщо Китай перейде від слів до конкретних кроків впливу.
