Ярина Ярославівна Чорногуз — українська поетеса, бойова медикиня, розвідниця, операторка БПЛА, морський піхотинець Збройних сил України.
Біографія Ярини Чорногуз
Ярина Ярославівна Чорногуз народилася 18 травня 1995 року в Києві в родині, де література, мистецтво та громадська активність були частиною щоденного життя. Батько — Ярослав Чорногуз, відомий митець, поет, музикант, журналіст і громадський діяч. Дід — Олег Чорногуз, класик української прози. Така спадщина з дитинства формувала в Ярині любов до слова, історії та патріотизму. З шести років вона щороку проводила час у Криму, де перші поетичні рядки народжувалися просто на морському узбережжі серед дрібного гальки.
Дитинство та юність пройшли в історичному центрі Києва. Ярина активно читала, відвідувала кав’ярні й бібліотеки, брала участь у лекціях і культурних подіях. Уже в підлітковому віці вона долучилася до громадської діяльності: у 2010-х роках стала активісткою Громадянського руху «Відсіч», координаторкою ініціативи «Переходь на українську», співорганізаторкою «Мовомарафону-25» та акції «Весна на граніті».
У 2013–2014 роках була однією з найактивніших учасниць студентського Євромайдану та Революції Гідності — документувала події, організовувала протести, ризикувала свободою заради європейського вибору України.
Після школи Ярина вступила до Національного університету «Києво-Могилянська академія» на факультет гуманітарних наук. Навчання поєднувала з активізмом: біганина між протестами, читанням книг і зйомками відео на підтримку української мови.
У 2019 році закінчила магістратуру зі ступенем магістра філософії, захистивши диплом про творчість Хорхе Луїса Борхеса. Саме в ці роки вона вже видавала перші поетичні збірки і розуміла, що слово для неї — не менш потужна зброя, ніж будь-яка інша.
У 2014 році, у 19 років, Ярина стала мамою доньки Орисі. Це не зупинило її громадську діяльність, але на певний час відклало повноцінне занурення у військову справу. Однак «незакритий гештальт» з 2014 року не давав спокою. Вона бачила, як війна на Донбасі стає «забутою», і це деморалізувало. У 2019 році, закінчивши університет, Ярина вирішила діяти: спочатку пройшла чотири ротації як парамедик-волонтерка в медичному добровольчому батальйоні «Госпітальєри», щоб перевірити себе на полі бою. Переконавшись, що це її покликання, у травні 2020 року підписала контракт із ЗСУ.
Навесні 2021 року отримала берет морського піхотинця. Спочатку служила в 503-му окремому батальйоні морської піхоти, а з жовтня 2020-го — у розвідувальній роті 140-го окремого розвідувального батальйону морської піхоти на посаді бойового медика взводу та розвідниці. Брала участь у найгарячіших боях: за Сєверодонецьк, Лисичанськ, Попасну, Бахмут.
У травні 2022 року нагороджена державною медаллю «За врятоване життя» за порятунок поранених побратимів. Єдина жінка в підрозділі, вона опанувала не лише медицину, а й калібри, дрони та розвідку. З 2025 року також працює операторкою БПЛА.
Повномасштабне вторгнення 2022 року застало Ярину вже на передовій. Вона пережила втрати, зокрема загибелі близьких людей і командира, але продовжила службу. На шостий рік у війську (станом на 2026 рік) Ярина не шкодує про свій вибір:
«Це був правильний шлях».
Вона поєднує бойову службу з творчістю, волонтерством і материнством, регулярно виступає з поезією на міжнародних майданчиках і пише колонки про виклики жінок у армії.
Ярина також відкрито говорить про свою бісексуальну орієнтацію (з 2020 року) і підтримує ідею мобілізації жінок, вважаючи, що вони можуть виконувати майже всю роботу в армії нарівні з чоловіками. Її шлях — приклад незламності, де поезія і зброя, слово і дія йдуть пліч-о-пліч.
Сім’я Ярини Чорногуз
Ярина Чорногуз походить із творчої родини. Батько Ярослав Чорногуз — митець, поет, музикант, журналіст і громадський діяч. Дід Олег Чорногуз — відомий український письменник. Ця династія літераторів і митців значною мірою сформувала світогляд Ярини.
У 2014 році, у 19 років, Ярина народила доньку Орисю. Виховання дитини поєднувала з активізмом і навчанням. Донька наразі живе за кордоном (станом на 2023–2026 роки), але вони підтримують постійний зв’язок через відеодзвінки. Орися розуміє, чому мама на фронті: «Вона знає, що на нас напала Росія, і від кожної сім’ї хтось має захищатися». Ярина ділиться, що поєднувати материнство з війною надзвичайно складно, але донька не влаштовує істерик і пишається мамою.
Про особисте життя Ярина говорить стримано. У 2020 році вона присвятила збірку «Як вигинається воєнне коло» коханій людині — Миколі Сирочуку (позивний «Красний»), який загинув від ворожого снайпера в січні 2020 року. Ця втрата стала одним із потужних стимулів для її рішення піти на контракт.
Освіта Ярини Чорногуз
Ярина Чорногуз закінчила Національний університет «Києво-Могилянська академія» у 2019 році. Закінчила факультет гуманітарних наук зі ступенем магістра філософії. Дипломна робота була присвячена творчості аргентинського письменника Хорхе Луїса Борхеса. Під час навчання активно поєднувала академічну діяльність з громадським активізмом: участь у протестах, організація мовних ініціатив і культурних проєктів.
Перші кроки в кар’єрі
Ще під час навчання в університеті Ярина активно займалася громадською діяльністю. Була координаторкою ініціативи «Переходь на українську», співорганізаторкою «Мовомарафону-25», організаторкою акції «Весна на граніті». У 2013–2014 роках стала однією з ключових молодих облич Революції Гідності.
До війни видавала перші поетичні збірки. У 2019–2020 роках пройшла чотири ротації як волонтерка-парамедик у «Госпітальєрах». У травні 2020 року підписала перший контракт із ЗСУ, а навесні 2021-го отримала берет морського піхотинця. З того часу її «кар’єра» — це безперервна служба на передовій: від бойового медика до розвідниці та операторки БПЛА. Паралельно розвивалася як поетеса: до війни видала дві збірки, під час війни — ще кілька, які отримали широке визнання.
Чим відома Ярина Чорногуз. Останні новини про неї
Ярина Чорногуз відома як символ сучасної української жінки-військової: поетеса, яка «розуміється і на калібрі, і на верлібрі», бойова медикиня, що врятувала десятки життів, розвідниця та операторка дронів. Її поезія — глибока, філософська, про війну, втрати, присутність і «поширення присутності» (Dasein). Збірки:
- «Як вигинається воєнне коло»,
- «Dasein: поширення присутності»
- «Нічийний шафран» (2025)
У 2024 році отримала Національну премію імені Тараса Шевченка за поетичну творчість. У 2021 році увійшла до списку 100 найвпливовіших жінок України за версією журналу «Фокус», а в 2023-му — до списку 50 лідерок від Forbes Ukraine.
Ярина активно адвокує Україну за кордоном. У лютому 2026 року взяла участь у Мюнхенській безпековій конференції як представниця військової делегації України. На Українському ланчі прочитала англійською свій вірш «Ті, що мають загинути в бою», який справив сильне враження на політиків, зокрема прем’єр-міністра Нідерландів і високопосадовців Франції. Вона говорила про «забуття втрат України» як інструмент путінської політики. Того ж місяця провела поетичний тур п’ятьма містами Ірландії (Дублін, Енніс, Ґолвей та інші), презентуючи книжки та розповідаючи про війну.
У березні 2026 року її третя книга «Нічийний шафран» посіла 1 місце в номінації «Красне письменство. Поезія» щорічного рейтингу «Книжка року 2025». Ярина продовжує писати колонки, зокрема для The Kyiv Independent про парадокси буття жінки в армії на п’ятому-шостому році війни. Вона відкрито підтримує мобілізацію жінок і ділиться досвідом, як захищала доньку від мовного булінгу в київській школі.
Станом на березень 2026 року Ярина залишається на службі в розвідувальній роті морської піхоти, поєднуючи бойову роботу з творчістю та міжнародною адвокацією. Вона не залишає собі «опції бути несміливою» і продовжує надихати тисячі українців своєю стійкістю, талантом і щирістю. Її історія — про те, як слово і зброя, материнство і фронт, поезія і розвідка можуть існувати в одній людині, яка виборює майбутнє для своєї доньки і всієї країни.
