Олександр Іванович Ковальов — один з найбільш неоднозначних народних депутатів IX скликання. У 2019 році він переміг на 51-му окрузі (частина окупованої Горлівки та Бахмутський район) як самовисуванець, набравши лише 220 голосів — рекордний антирекорд в історії українських виборів. Учасник афганської війни, голова організації «Ніхто крім нас», член Комітету з нацбезпеки, оборони та розвідки.
Його часто називають проросійським політиком, але саме його зв’язки в РФ та ОАЕ влада використовує для обмінів полоненими та переговорів на «Азовсталі». Прогульник сесій, голосував за сумнівні закони, але залишається ключовим «каналом» для звільнення українців з полону.
Зміст
Коротка біографія
Народився 7 жовтня 1967 року в Макіївці Донецької області. Має вищу освіту, офіційно — пенсіонер, проживає в Києві.
У 1985–1987 роках служив у радянській армії, брав участь у війні в Афганістані в складі 345-го гвардійського парашутно-десантного полку. Після повернення займався ветеранською діяльністю.
У 2008 році заснував Всеукраїнську громадську організацію «Ніхто крім нас» — об’єднання воїнів-афганців (назва повторює девіз радянських/російських ВДВ).
У 2006-му безуспішно балотувався до Верховної Ради від маловідомої «партії екологічного порятунку ЕКО+25%», працював у ТОВ «Корпорація «Донвугілля».
У 2019-му став нардепом-самовисуванцем.
З травня 2022 року — член депутатської групи «Відновлення України». Займається міжпарламентськими зв’язками з ОАЕ, Бахрейном, Туреччиною, Великою Британією.
Родина
Відкрита інформація про родину Ковальова мінімальна. У публічних джерелах та деклараціях не згадуються дружина чи діти. Політик уникає публічності щодо особистого життя, фокусуючись виключно на ветеранській та «гуманітарній» діяльності.
Досягнення
Головне «досягнення» — перемога на виборах з рекордно низькою явкою та голосами (220). Як голова «Ніхто крім нас» роками займається захистом прав ветеранів афганської війни.
Найвагоміший внесок — участь у переговорах щодо виходу цивільних та жінок з «Азовсталі» навесні 2022 року, поїздки до Оленівки для перевірки умов утримання полонених, участь у багатьох обмінах полоненими. У лютому 2023 року Кирило Буданов особисто просив нагородити його за внесок у звільнення заручників. Прорвав блокаду Маріуполя з гуманітарною місією одним з перших.
Джерело: особистий архів Олександра Ковальова.
Зв’язки з політиками
Член Комітету з нацбезпеки, оборони та розвідки — це дає доступ до чутливої інформації. Тісно співпрацює з ГУР (Буданов), використовувався владою для контактів з російською стороною.
У 2014 році, за його словами, допомагав вивозити спецпризначенців з Донецька на прохання Валерія Гелетея. Має контакти в ОАЕ та Чечні, що допомагає в обмінах. У фракції/групі «Відновлення України» — об’єднання «зручних» мажоритарників. Голосував за закон №12414 (2025), який послаблював незалежність НАБУ та САП.
Зв’язки з криміналом
Прямих судимостей чи доведених зв’язків з криміналом немає. Але є скандальний епізод: у 2014 році підозрювався в організації втечі бійців «Беркута» після розстрілів на Майдані. Справу закрили у 2019-му через відсутність складу злочину. Також публікував фото на тлі захопленої Донецької ОДА з коментарем:
«Люди на чудовому підйомі!!!! Все організовано і спокійно».
Через це його часто називають «ватником» у медіа та соцмережах.
Конфлікти з відомими особами
Конфлікти переважно публічні та ідеологічні. Його неодноразово критикували за проросійську позицію, прогульництво (35% пропущених голосувань у 2022–2023), підтримку сумнівних законопроєктів. Прямих гучних судових чи фізичних конфліктів з відомими політиками не зафіксовано. На виборах 2019-го серед суперників була Надія Савченко.
Меценатство і відзнаки
Через ветеранську організацію займається допомогою афганцям, але масштабного меценатства не зафіксовано. У 2023 році Буданов просив нагородити його державною нагородою за звільнення полонених — чи отримав, публічно не підтверджено. Інших відзнак у відкритих джерелах немає.
Олександр Ковальов — класичний приклад «сірої» фігури української політики: мало голосів, багато зв’язків за кордоном, неоднозначна репутація. Для когось — зрадник, для когось — єдиний канал, через який повертаються наші з полону. У 2026 році його роль у «гуманітарці» лише зростає, попри критику.
