Олександр Величко — колишній директор департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради (зараз Дніпро). Його ім’я гучно пролунало в українській політиці та кримінальних хроніках 2015 року через гучну історію зникнення, яке СБУ кваліфікувала як викрадення.
Коротка біографія
Олександр Величко працював на високій посаді в апараті Дніпровської міськради — очолював департамент, який займався корпоративними правами міста, земельними питаннями та правовим супроводом комунальних підприємств. Це була ключова позиція для контролю над активами та схемами в місті. Точна дата народження та деталі ранньої кар’єри публічно мало висвітлені, але до 2015 року він уже мав репутацію “системного” чиновника, пов’язаного з місцевими елітами. Після скандалу 2015 року його публічна активність різко знизилася, і він зник з медійного поля. Немає даних про продовження кар’єри в політиці чи держслужбі після тих подій.
Родина
Інформація про родину Величка в відкритих джерелах практично відсутня. Жодних публічних згадок про дружину, дітей чи близьких родичів у контексті скандалу чи подальшого життя не зафіксовано. Це типово для чиновників “другого ешелону” того періоду — вони уникали публічності в особистих справах.
Зв’язки з політиками
Величко працював у структурі міськради за часів мера Івана Куліченка та пізніше Бориса Філатова (який тоді був частиною команди Коломойського). Конфлікт з Корбаном стався на тлі протистояння між міською владою та обладміністрацією (Коломойський — губернатор). Після інциденту Величко публічно підтримував версію, вигідну опонентам Корбана, і навіть викликав його на теледебати в 2015 році, обіцяючи “розкрити правду” про справжнє обличчя Корбана. Пізніше, під час виборів Корбана в Чернігові, Величко заявляв, що готовий допомогти виборцям “розібратися” з ним. Прямих зв’язків з іншими політиками (Окружний адміністративний суд чи інші) не простежується.
Зв’язки з криміналом
Саме цей розділ зробив Величка відомим на всю країну. 25 лютого 2015 року він зник після зустрічі з Корбаном в облдержадміністрації. Невдовзі в інтернеті з’явилося відео, де Величко звинувачує Корбана у викраденні, стверджуючи, що перебував “між життям і смертю” на базі “Правого сектора” чи пов’язаних структур. СБУ відкрила справу за фактом викрадення, і цей епізод увійшов до основних звинувачень проти Корбана в 2015 році (разом з викраденням Сергія Рудика та розкраданням з Фонду оборони).
Але історія швидко перевернулася: після “звільнення” Величко дав інші показання — нібито сам інсценував зникнення під тиском, а відео з викраденням записав примусово. Потім з’явився ще один ролик, де він зізнається у корупційних схемах у міськраді та співпраці з Максимом Романенком (секретарем міськради). Корбан і його оточення стверджували, що Величко “здав” корупційні схеми міськради, а викрадення — вигадка для дискредитації. Справа проти Корбана за цим епізодом так і не дійшла до вироку в повному обсязі — після зміни влади багато кримінальних проваджень “злили”. Конфлікт залишився класичним прикладом “дніпровських розборок” 2014–2015 років, коли Коломойський та його команда (Корбан) жорстко “приводили до ладу” міську владу.
Сьогодні, через понад 10 років, ця історія виглядає як типовий продукт того часу: суміш політики, рейдерства, конвертаційних центрів і “виховних” методів. Величко, ймовірно, просто опинився між молотом і ковадлом — і вибрав сторону, яка тоді здавалася сильнішою. Але чи був він жертвою, чи учасником схем — досі залишається відкритим питанням у стилі справжнього українського трилера 2010-х.
