Головне: Виживання в умовах окупації
Подружжя, що прожило в окупованих Олешках понад чотири роки, розповідає про брак їжі, електрики та постійні обстріли, а також про свій шлях до безпеки в Україні.
Детально: Життя під обстрілами та еміграція
Ніна та Анатолій, батьки дворазової паралімпійської призерки, провели в Олешках чотири з половиною роки, коли місто було під російською окупацією. Електрика і інтернет зникли, а для зв’язку з дітьми доводилось підніматися на горище. Упродовж останнього року в місті бракувало не лише ліків, а й базових продуктів. Подружжя уникає маршруту до Раденська через заміновані дороги, бо це занадто небезпечно.
“Залишайте все і виїжджайте”
Попри повторні заклики синів і друзів, вони залишалися в місті, сподіваючись на стабільність. Коли зима наблизилася, сім’я почала вживати портулак і сушену лободу, просіювати залишки зерна та готувати млинці на кавомолці, щоб хоча б забезпечити собі кілька прийомів їжі на день.
“Думай, жадібна я чи не жадібна, але тобі два млинці, мені два млинці. Це на ранок, це на обід, а це на вечір”
Стихійний ринок працював, проте ціни були надзвичайно високими: кілограм огірків чи помідорів коштував близько тисячі російських рублів, а морква – дві тисячі. Хліб у місті практично зник, і жінка, колишня вагою 94 кг, втратила значну частину маси.
“Куплю морквинку і не знаю, скільки разів її використовую. Відріжу трошечки – і в супчик, декілька квадратиків. Перчик куплю так само – декілька смужечок, щоб хоч щось зелене плавало”
Після руйнування будинку дронами та КАБами сім’я жила у будинку сусідки, а згодом обоє потрапили до лікарні, де їжа була ще скромнішою – лише кілька ложок каші та чашка чаю.
Двічі вони намагалися залишити Олешки. Перший раз змусили повернутись через активні бойові дії, другий – успішно пройшли фільтраційний табір у Скадовську, скористалися допомогою волонтерської організації Humanity та виїхали 14 жовтня, подолавши п’ять тисяч кілометрів і отримавши тимчасові “білі” паспорти в Білорусі.
Сьогодні Ніна і Анатолій оселилися у Львівській області, де продовжують відновлювати документи та проходити лікування. Хоча їм ще не вистачає повноцінного харчування, вони поступово повертаються до нормального життя.
Інші жителі Олешків, зокрема волонтерка, що доглядає за сотнею тварин, залишаються в місті, бо не можуть вивезти своїх улюбленців. Багато людей все ще шукають шлях до підконтрольної Україні, стикаючись із мінними дорогами та ризиком фільтрації.