Олександр Юрійович Ширшин, відомий під позивним «Геній», — український офіцер ЗСУ, капітан, колишній командир 1-го механізованого батальйону 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура», який став символом відкритої критики неефективного командування, політичних ігор і невиправданих втрат на фронті.
Біографія Олександра Ширшина
Олександр Юрійович Ширшин народився в червні 1994 року в Миколаєві. У п’ятирічному віці разом із сім’єю переїхав на батьківщину батька — до селища Чорноморське в Криму. Там він зростав у багатонаціональній родині: один дідусь був грузином, бабуся — болгаркою, другий дідусь — казахом, а бабуся — українкою. Обидва дідусі були капітанами далекого плавання, що, ймовірно, передалося онукові в характері — допитливість, сміливість і широта поглядів.
У 2010 році Ширшин вступив до Севастопольського національного університету ядерної енергетики та промисловості, де навчався на військовій кафедрі та активно займався боксом, досягнувши звання кандидата в майстри спорту. Після анексії Криму Росією в 2014 році, щоб уникнути присяги окупантам, він перевівся до Одеси, завершив військову кафедру, а згодом продовжив навчання в Харкові. Там Олександр виграв грант і перевівся до Białystok University of Technology у Польщі, де в 2016 році захистив магістерський диплом польською мовою.
Паралельно з навчанням Ширшин уже в 2016 році поїхав волонтером у прифронтове місто Світлодарськ на Донбасі. Разом із однодумцями він відремонтував старий спортивний зал у Новолуганському, заснував секцію боксу для місцевих підлітків, організовував поїздки для дітей за межі області, літературні гуртки, тренінги, майстер-класи та різноманітне дозвілля. З 2018 по 2019 рік він обіймав посаду координатора руху «Сильні громади» саме в Світлодарську. У 2019 році, після народження другої дитини, сім’я переїхала зі Сходу. З 2019 по 2020 рік Олександр керував програмою «Суспільний розвиток» осередку Української академії лідерства в Чернівцях. З кінця 2020 року до лютого 2022-го родина жила в Тернополі, а Ширшин працював у компанії «Модуль ІТП», що виробляє побутову техніку.
Ще за місяць до повномасштабного вторгнення Росії, у січні 2022-го, 27-річний Ширшин підписав контракт із 80-ю окремою десантно-штурмовою бригадою в резерві. Зранку 24 лютого він уже був у частині. У середині березня 2022 року потрапив у бойовий підрозділ: спочатку працював оператором БПЛА, а згодом став командиром взводу. Перші бої — на півдні, в районах Снігурівки та Трудолюбівки на Херсонщині. Далі — схід України: оборона Золотого на Луганщині, де його рота виходила останньою. Під час відходу колона потрапила в засідку: два танкові снаряди влучили в машину Ширшина. Він отримав контузію, розрив барабанної перетинки та поранення склом, один побратим загинув, двоє зникли безвісти. Олександр згадував: «Думав, що загинув… Після першого прильоту все побіліло в очах». Попри поранення, він повернувся в стрій після реабілітації, брав участь у звільненні Ізюма на Харківщині.
На початку 2023 року Ширшин перевівся до новосформованої 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура» — через «моменти» з командуванням попередньої частини. Тут він швидко зростав: спочатку командир роти, потім заступник командира батальйону, а в липні 2024 року став командиром 1-го механізованого батальйону. Бригада воювала на найгарячіших ділянках: Запорізький напрямок під час контрнаступу 2023-го (зокрема штурм Роботиного), Авдіївка, Покровськ (утримання Степового, відбиття 6-8 хвиль штурмів на день), а з осені 2024-го — Курський напрямок, де виконувала завдання на території РФ, зокрема прориви біля Теткіного, Попівки та Демидівки на Бєлгородщині.
Станом на березень 2026 року Олександр Ширшин продовжує службу в ЗСУ як колишній комбат, активно коментуючи проблеми армії в публічному просторі, даючи інтерв’ю та відстоюючи принципи збереження особового складу.
Сім’я
Олександр Ширшин одружений і має щонайменше двох дітей. Друга дитина народилася в 2019 році, після чого сім’я переїхала зі Сходу України. До повномасштабного вторгнення родина жила в Тернополі з кінця 2020 по лютий 2022 року. У публічному просторі Ширшин рідко деталізує особисте життя, повністю зосереджуючись на службі, бойових завданнях і реформах в армії. Мотивація воювати для нього — насамперед захист сім’ї та дітей. Після перемоги він мріє «взяти мотоцикл і поїхати кудись», але поки що всі сили віддає фронту.
Освіта Олександра Ширшина
Олександр Ширшин має три вищі освіти, що робить його одним із найосвіченіших молодих командирів ЗСУ. Перша — навчання в Севастопольському національному університеті ядерної енергетики та промисловості (2010–2014), де він поєднував академію з військовою кафедрою та боксом. Після анексії Криму завершив військову кафедру в Одесі.
Друга — магістерський ступінь у Białystok University of Technology у Польщі (захист диплома польською мовою в 2016 році), куди перевівся завдяки гранту після Харкова.
Третя — магістерська програма «Управління неприбутковими організаціями» в Інституті лідерства та управління Українського католицького університету (2017–2019). Саме під час навчання в УКУ Ширшин активно займався громадською діяльністю, що пізніше допомогло йому в управлінні підрозділом: він застосовує сучасні процеси розвитку, злагодження команд і відповідальність на рівні кожного бійця.
Додатково Ширшин пройшов військову підготовку на кафедрах, що дозволило йому вступити на службу вже як офіцер. Його освіта поєднує технічні знання, менеджмент неприбуткових організацій, міжнародний досвід і військову справу — усе це він застосовує для аналізу ситуацій на фронті та критики неефективних наказів.
Перші кроки в кар’єрі
До війни кар’єра Ширшина була тісно пов’язана з громадським сектором, волонтерством і бізнесом. З 2016 року він активно працював на Донбасі: ремонтував інфраструктуру, розвивав спортивні та освітні проєкти для молоді в Світлодарську та Новолуганському. Як координатор «Сильних громад» (2018–2019) організовував системну допомогу прифронтовим громадам.
У 2019–2020 роках керував програмою «Суспільний розвиток» в Українській академії лідерства в Чернівцях. З кінця 2020-го працював у комерційній компанії «Модуль ІТП» у Тернополі, розвиваючи навички менеджменту та комунікації. Паралельно залишався зареєстрованим ФОП у Кропивницькому та займався торгівлею.
Ще до 24 лютого 2022 року Ширшин підписав контракт із 80-ю десантно-штурмовою бригадою. З перших днів війни його «кар’єра» повністю перейшла у військову площину: від оператора дронів і командира взводу в 80-й бригаді до стрімкого зростання в 47-й «Маґурі». У 2023-му як ротний брав участь у контрнаступі на Запоріжжі, а в липні 2024-го очолив батальйон.
Ширшин поєднував бойову роботу з публічними виступами: давав інтерв’ю, коментував ситуацію на фронті та проблеми армії. Його підхід — максимальне збереження людей: «Якщо ризик не вартий завдання, я робитиму все, щоб змінити наказ».
Чим відомий Олександр Ширшин «Геній». Останні новини про нього
Олександр Ширшин став широко відомий завдяки своїй принциповій позиції, готовності говорити правду та вірусному фото січня 2023 року: історик Тімоті Снайдер опублікував твіт, де Ширшин у окопі читає його книгу «Дорога до несвободи». Снайдер підписав: «Найвища честь для автора — читач». У березні 2023-го вони зустрілися особисто на лекції в УКУ.
Найгучніший резонанс спричинив допис у Facebook 16 травня 2025 року. Тоді Ширшин, командир батальйону на Курському та Бєлгородському напрямках, написав:
«Дебільніших задач, як на поточному напрямку, я не отримував… Тупорила втрата людей, тремтіння перед безтолковим генералітетом… Політичні ігри й оцінка реального стану справ не відповідає ні дійсності, ні можливостям. Загралися… Ідуть всі у сраку».
Він повідомив, що подав рапорт на звільнення з посади через невиправдані втрати, відсутність логістики, ігнорування реальності та накази, які не відповідали можливостям підрозділу. Генштаб створив робочу групу для перевірки. У червні 2025-го Ширшину оголосили догану за «невиконання службових обов’язків» і поширення службової інформації. 14 серпня 2025 року він офіційно звільнився з посади комбата.
У лютому 2026 року через суд Олександр Ширшин повністю скасував дисциплінарну догану. Суд визнав стягнення необґрунтованим і формальним. Ширшин неодноразово заявляв, що очікував конструктивного діалогу з Генштабом, а натомість отримав кампанію цькування від окремих підрозділів (зокрема від 425-го окремого штурмового полку «Скала») та звинувачення в «істериці».
За особисту мужність і героїзм Ширшин нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (серпень 2022, за виведення колони з засідки) та орденом Богдана Хмельницького III ступеня (24 серпня 2023, за захоплення позицій). Він також став одним із лідерів у категорії «Захисники» премії УП100.
Станом на березень 2026 року Ширшин продовжує критикувати системні проблеми в ЗСУ. 10 березня 2026-го він опублікував допис, де розкритикував керівництво деяких штурмових підрозділів, вказавши на системні помилки, які призводять до зайвих втрат і послаблення оборони. Його матеріали та інтерв’ю регулярно з’являються в топових ЗМІ, а позиція залишається незмінною: армія потребує змін, відповідальності та реальної оцінки ситуації, а не «політичних ігор».
Олександр Ширшин «Геній» — приклад сучасного українського офіцера, який поєднує глибокий бойовий досвід, освіту, волонтерське минуле та сміливість говорити правду. Його історія в 2026 році продовжує впливати на дискусії про реформи в ЗСУ, мобілізацію, збереження людей і довіру між командуванням та бійцями. Він не просто воює — він змінює підходи до війни, відстоюючи принцип «життя бійця понад усе».
