Валерій Маркус наголошує на критичній відсутності сержантського корпусу як повноцінної інституції в українській армії, попри окремі успішні приклади лідерства. Через невідповідність грошового забезпечення рівню відповідальності та брак реальних повноважень, найдосвідченіші кадри змушені або ставати «посередніми офіцерами», або взагалі звільнятися з лав ЗСУ.
Запропонована реформа передбачає створення Академії сержантів та перехід до меритократичної системи, де кожен командир має обов’язково пройти шлях від рядового солдата.
Зміст
Проблема «офіцерської пастки» та втрата фахівців
Нинішня система армії створює умови, за яких професійний сержант не має стимулів залишатися у своїй вертикалі. Найвища сержантська посада в ЗСУ за рівнем оплати прирівнюється лише до командира батальйону, до якого офіцер може «дорости» за кілька років.
- Відтік кадрів: Досвідчені сержанти з 15–20-річним стажем переходять в офіцери заради вищої зарплати та повноважень, хоча часто мають хист саме до роботи з людьми, а не до паперової офіцерської діяльності.
- Дилема вибору: Маркус зазначає, що сам не хоче ставати офіцером, оскільки не бажає виконувати невластиву йому роботу, проте система не залишає альтернатив для кар’єрного росту професійного сержанта.
Криза управління: «Директори» у 20 років
Однією з найгостріших проблем є підготовка офіцерів. Концепція, за якої людина після чотирьох років навчання в академії одразу стає «директором» для десятків людей, не маючи реального бойового досвіду, є неефективною.
- Брак авторитету: Молоді офіцери часто не мають авторитету в очах солдатів, які воюють роками, оскільки самі ніколи не були в їхній шкурі.
- Меритократія як вихід: Пропонується модель, де потрапити в армію можна лише через посаду солдата. Шлях до командира має пролягати через послідовні курси та здобуття практичного досвіду на кожній ланці — від капрала (заступника командира відділення) і вище.
«Космічні» накази та ціна некомпетентності
Відсутність досвіду служби солдатом у вищого командування призводить до появи нереальних бойових розпоряджень. Командири, які не розуміють фізіології відновлення солдата, дають накази, що неможливо виконати фізично.
- Хронічна втома та стрес: Люди, які планують операції, часто нехтують сном і харчуванням, що веде до «херових рішень». Вони не розуміють, що після штурму організму потрібен час на відновлення нервової системи.
- Розрив між плануванням і реалізацією: Коли накази «космонавтів» не виконуються через їхню нереальність, винними часто роблять солдатів, що демотивує особовий склад.
Шлях до змін: Академія сержантів та нові стандарти
Для виправлення ситуації необхідно створити паралельну ієрархію, де сержант є професійним заступником командира з питань роботи з людьми.
- Інститут сержантів: Має бути створена окрема структура (Академія або Інститут), якою керуватимуть виключно сержанти. Вона повинна займатися навчанням, аналізом досвіду та захистом інтересів сержантського корпусу.
- Чіткі обов’язки: Замість розмитих формулювань у статутах (як-от «бере участь» чи «проводить»), мають бути впроваджені чіткі матриці відповідальності (наприклад, RACI), де зафіксовано, хто саме відповідає за результат.
- Атестація за емпатією: Головним критерієм непридатності сержанта має бути відсутність емпатії. Атестацію мають проводити самі сержанти, щоб відсіювати непридатних, а не «незручних».
