Ліна Костенко — вічна поетеса-шістдесятниця, яка пережила радянську заборону, але залишилася голосом совісті нації. У 96 років вона продовжує писати, жити в холодному Києві під час війни та надихати покоління. Костенко не просто класика — вона live-легенда, яка нагадує: правда не старіє.
Зміст
Коротка біографія
Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в Ржищеві на Київщині в родині вчителів.
Батько — Василь Костенко — поліглот, який знав 12 мов, мама — Зінаїда Юхимівна.
У 1936-му сім’я переїхала до Києва.
Дитинство пройшло на Трухановому острові та Куренівці, де дівчинка мріяла стати льотчицею (навіть намагалася стрибнути з парашутом з простирадла).
Війна, репресії (батька засуджували), статус «дочки ворога народу» — усе це загартувало характер. Вона пережила заборону друкуватися в СРСР, дисидентство, а тепер — повномасштабну війну, залишаючись у Києві попри холод і обстріли.
Освіта
Після школи №123 на Куренівці Ліна вступила до Київського педагогічного інституту, але швидко зрозуміла, що хоче літератури. Перевелася до Московського літературного інституту ім. Горького, який закінчила в 1956 році. Там вона опинилася в епіцентрі літературного життя, але залишилася вірною українській мові та правді.
Початок життя та перші кроки в кар’єрі
Перші вірші надрукувала ще школяркою в 1946-му. Дебютна збірка «Проміння землі» (1957) одразу привернула увагу — свіжа, без соцреалістичного пафосу. За нею «Вітрила» (1958) та «Мандрівки серця» (1961).
Вона стала однією з лідерок шістдесятників: разом з Дзюбою, Сверстюком, Стусом виходила на вечори в Клубі творчої молоді. Але радянська цензура швидко відреагувала — збірки «Зоряний інтеграл» та «Княжа гора» просто знищили.
З 1960-х по 1977-й її майже не друкували. Ліна підписувала протести проти арештів інтелігенції, ходила на суди — стала дисиденткою.
Повернення відбулося з «Над берегами вічної ріки» (1977), а потім вибухнув «Маруся Чурай» (1979) — роман у віршах, який отримав Шевченківську премію 1987-го.
Ліна Костенко і сучасність
Ліна Костенко у 2026: чому вона досі “жива” в кожному чаті та на фронті
У 2025-му вийшло рідкісне велике інтерв’ю з Сергієм Жаданом для «Радіо Хартія» (записане наприкінці 2024 – початку 2025, опубліковане влітку 2025-го) — перше за багато років у медіа. Там вона назвала українців «нацією героїв», яка виникає крізь біль, і прямо сказала: війна страшна, але Україна «вперше звучить так гідно». Її слова тепер носять на шоломах, татуюють, цитують у подкастах і тіктоках. Вона — не меморіал, а живий пульс совісті.
У лютому 2026-го, після чергових ударів по енергетиці, температура в її київській квартирі падала до +3–8 °C. Сусіди ділилися: Ліна Василівна не евакуювалася, просто залишалася — пише, думає, живе.
Колаборація з GASANOVA: коли 96-річна легенда стає амбасадоркою моди
Восени 2025-го стався справжній культурний шок: Ліна Костенко — почесна амбасадорка українського бренду GASANOVA. У чорному тренчі, з брошкою, читає вірш «Між іншим». Потім — лімітована серія закладок для книжок у формі крила, виконана зі срібла та бронзи (вийшла вже в 2026-му). Це не просто колаборація — це statement: поезія може бути streetwear, а література — аксесуаром. Бренд Ельвіри Гасанової зробив те, що не вдавалося десятиліттями: перевів Костенко з підручників у інстаграм-сторі та тікток.
Бібліографія (вибране)
- Поезія: «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1987).
- Історичні романи у віршах: «Маруся Чурай» (1979) — про долю легендарної співачки на тлі козацької доби, шедевр, який порівнюють з «Євгенієм Онєгіним» Пушкіна за майстерністю форми та глибиною психології.
- «Берестечко» (1999, написано 1966) — трагедія Берестецької битви, де історія стає притчею про поразки та відповідальність.
- Проза: «Записки українського самашедшого» (2010) — перший роман у прозі, гостра сатира на постмайданну та передвоєнну Україну, який читачі порівнюють з «Записками з підпілля» Достоєвського чи щоденниками Кафки за інтонацією божевільного ясновидіння.
- Для дітей: «Бузиновий цар» (1987).
Новий роман: Гетьманщина, Феофан Прокопович і корені імперії
З інтерв’ю Жадану (2025): Ліна дописує прозовий історичний роман про добу Гетьманщини та українського бароко. Тема — як українська еліта (мислителі, воєначальники) після знищення гетьманства йшла на службу Російській імперії.
Згадує Феофана Прокоповича, який «підкинув Петру I ідеї, від яких ми зараз задихаємося». Костенко каже: «Це страшно складно». Це не просто історія — дзеркало для сьогодення: хто будує, а хто розвалює?
Вплив на молодь і війну: від тіктоку до окопів
У 2026-му її рядки — щоденний вайб. «Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші» — цитата, яка йде тисячами репостів.
Вірші про Маріуполь, єдність, опір читають на фронті, в укриттях. Вона рідко з’являється, але коли — це подія.
Як у жовтні 2025-го для «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» продекламувала нові рядки. Паралель з Стусом? Ні. Вона пережила те, що Стус не зміг — і досі говорить. Тому її голос — live-трансляція совісті.
