Головне: Пізня діагностика раку через війну
Через війну скринінги зупинилися, люди ігнорують симптоми, рак частіше виявляють на IV стадії.
Детально: Причини та наслідки пізнього виявлення онкозахворювань в умовах війни
Повномасштабне вторгнення призвело до різкого скорочення планових медичних оглядів та профілактичних скринінгів в Україні. У прифронтових регіонах, зокрема на Харківщині та Сумщині, де проводилося дослідження агенції Sense Research на замовлення благодійного фонду Mission Kharkiv, більшість людей відклали турботу про здоров’я на другий план. Пріоритетом стало виживання в умовах обстрілів, блекаутів та постійної загрози.
Результати опитування пацієнтів показали: майже 50% хворих не звертали увагу на перші симптоми раку, вважаючи їх несуттєвими або пов’язуючи зі стресом від війни. Це спричинило зсув структури діагнозів. Кількість випадків, виявлених на ранніх І-ІІ стадіях, суттєво зменшилася. Натомість частка онкозахворювань, діагностованих уже на термінальній IV стадії, різко зросла. Така зміна безпосередньо погіршує шанси на успішне лікування та підвищує летальність.
Формально статистика нових випадків раку знизилася. Однак це ілюзія, спричинена не реальним зменшенням захворюваності, а масовим пропуском ранньої діагностики. Без регулярних мамографій, колоноскопій, ПСА-тестів та інших скринінгів пухлини виявляють лише тоді, коли з’являються явні симптоми — біль, кровотечі, значна втрата ваги. На цьому етапі хвороба вже важко піддається контролю.
Фінансовий аспект додає складності. Хоча Програма медичних гарантій передбачає безоплатне лікування онкології, на практиці 70% пацієнтів змушені доплачувати за діагностику, ліки чи супутні послуги. Державне покриття не включає низку сучасних методів — імунну терапію, таргетні препарати, деякі види променевої терапії. У прифронтових громадах ситуація гірша: брак обладнання та спеціалістів змушує людей їхати в обласні центри, долаючи сотні кілометрів під ризиком обстрілів.
Географічна нерівність проявляється особливо чітко. Жителі великих міст зберігають кращий доступ до КТ, МРТ, біопсії. У сільській місцевості часто доступні лише базові аналізи крові чи УЗД. Багато людей похилого віку не можуть самостійно дістатися до діагностичних центрів через брак транспорту, поганий стан доріг та інформаційну ізоляцію.
Лікарі на місцях адаптуються до умов: намагаються провести максимум обстежень за один візит пацієнта, поєднуючи діагностику з консультаціями. Вони дедалі частіше виступають не лише онкологами, а й психологами, які допомагають впоратися зі стресом від подвійного навантаження — хвороби та війни.
Дослідження фіксує найвищий рівень тривожності серед жінок, осіб з низьким доходом та тих, хто чекав на діагноз понад три місяці. Затримки посилюють психологічний тиск і ускладнюють дотримання терапії.
Щоб виправити ситуацію, автори дослідження пропонують:
- спростити маршрути пацієнтів у системі охорони здоров’я;
- посилити інформаційну кампанію про симптоми раку серед літніх людей;
- розширити мобільні діагностичні пункти в прифронтових районах;
- забезпечити повніше покриття сучасних методів лікування державними програмами.
Без цих кроків ілюзія зменшення захворюваності продовжить приховувати реальне зростання важких та запущених випадків онкології в Україні.
