Марко Антоніо Рубіо — американський політик, юрист і дипломат кубинського походження, 72-й Державний секретар США з січня 2025 року та чинний радник з національної безпеки.
Син кубинських іммігрантів, він пройшов шлях від комісара невеликого міста у Флориді до однієї з найвпливовіших посад у зовнішній політиці Америки, ставши першим латиноамериканцем на посаді держсекретаря.
Зміст
Біографія Марко Рубіо
Марко Антоніо Рубіо народився 28 травня 1971 року в Маямі, штат Флорида. Він став третьою дитиною і другим сином у родині кубинських іммігрантів Маріо Рубіо Рейни та Оріалес (уродженої Гарсія) Рубіо. Батьки прибули до США в 1956 році ще за часів режиму Фульхенсіо Батисти, за кілька років до приходу до влади Фіделя Кастро. Батько працював барменом на банкетах, мати поєднувала обов’язки домогосподарки з роботою покоївкою в готелях і пізніше клерком на складі Kmart. Родина жила скромно, і саме досвід батьків, які будували життя з нуля, став для майбутнього політика головним уроком про цінність праці, віри та сім’ї.
У дитинстві сім’я на кілька років переїхала до Лас-Вегаса (Невада), де батько працював барменом у готелі Sam’s Town, а мати — покоївкою в Imperial Palace. Там Марко на кілька років відвідував Церкву Ісуса Христа Святих останніх днів, хоча згодом повернувся до католицизму. У середині 1980-х родина повернулася до Маямі. Підліток Марко любив спорт, особливо футбол, і мріяв про кар’єру гравця. Він закінчив South Miami Senior High School у 1989 році.
Після школи Рубіо отримав футбольну стипендію в Tarkio College у Міссурі, де провів один рік. Потім перевівся до Santa Fe Community College у Гейнсвіллі (Флорида), а згодом вступив до Університету Флориди. Саме студентські роки остаточно сформували його інтерес до політики та публічної служби. Він часто згадував розмови з дідом, який бачив, як комунізм зруйнував Кубу, і ці розмови стали одним із головних мотивів його майбутньої політичної діяльності.
Сім’я Марко Рубіо
Марко Рубіо одружений з Жанетт Дуздебес Рубіо (Jeanette Dousdebes Rubio) з 1998 року. Вони познайомилися ще підлітками на сусідській вечірці в Західному Маямі: їй було 17, йому — 19. Жанетт народилася 5 грудня 1973 року в Маямі в родині колумбійських іммігрантів — батько Луїс Ернесто Дуздебес був із Боготи, мати Марія Елена Хіральдо — з Калі. Перед шлюбом Жанетт працювала банківським клерком і була чирлідеркою команди Miami Dolphins.
Пара має чотирьох дітей: доньок Аманду Лорен і Даніеллу, а також синів Ентоні та Домініка. Родина традиційно тримається осторонь зайвої публічності. Жанетт після народження дітей зосередилася на сім’ї та благодійності, пізніше заснувала консалтингову фірму JDR Consulting, яка працює з філантропічними організаціями. Марко неодноразово підкреслював, що батьківство для нього — найважливіша роль у житті. Він втратив батька незадовго до обрання до Сенату, і приклад батька залишається для нього орієнтиром.
Освіта Марко Рубіо
Після повернення з Міссурі Рубіо навчався в Santa Fe Community College, а потім перевівся до Університету Флориди, де в 1993 році отримав ступінь бакалавра з політології. Далі він вступив до Школи права Університету Маямі і в 1996 році закінчив її з відзнакою (cum laude), здобувши ступінь доктора юриспруденції. Навчання в юридичній школі він поєднував зі стажуванням у конгресвумен Ілеани Рос-Лехтінен — першої кубиноамериканки в Палаті представників США. Також працював у передвиборчій кампанії сенатора Боба Доула 1996 року.
Студентські борги становили близько 100 тисяч доларів, які Рубіо повністю погасив до 2012 року. Цей досвід згодом вплинув на його позицію щодо реформи студентських позик.
Перші кроки в кар’єрі Марко Рубіо
Після закінчення юридичного факультету Рубіо почав практикувати право в Маямі, спеціалізуючись на питаннях землекористування та зонування. У 1998 році його обрали комісаром міста Західний Маямі. Уже в січні 2000-го він виграв спеціальні вибори до Палати представників Флориди від 111-го округу.
У легіслатурі штату Рубіо швидко піднявся кар’єрними сходами: став одним із мажоритарних віпів, потім мажоритарним лідером (2003–2006), а в листопаді 2006 року — спікером Палати представників Флориди. На момент обрання йому було лише 35 років — він став наймолодшим спікером у сучасній історії штату і першим латиноамериканцем на цій посаді. Під час спікерства він просував консервативну економічну політику, зниження податків і програму «100 інноваційних ідей для майбутнього Флориди».
Після закінчення терміну повноважень у 2008 році Рубіо викладав політологію у Florida International University і готувався до федеральної політики. У 2010 році він сенсаційно переміг на виборах до Сенату США, здолавши як кандидата від Демократичної партії, так і чинного губернатора-республіканця Чарлі Кріста, який пішов як незалежний.
Скандали
Кар’єра Марко Рубіо не минула без суперечливих епізодів. Ще в 2011 році The Washington Post опублікував матеріал, у якому поставив під сумнів окремі деталі сімейної історії політика. Рубіо раніше говорив, що батьки були змушені тікати від Кастро, хоча насправді вони виїхали в 1956 році, за Батисти. Політик пояснював це «сімейним переказом» і наполягав, що батьки планували повернутися на Кубу, але відмовилися через комуністичний режим.
Під час президентської кампанії 2016 року Рубіо жорстко критикував Дональда Трампа, називаючи його «шахраєм» і «небезпекою для консервативного руху». Після поразки він швидко змінив риторику і підтримав Трампа, що критики розцінили як опортунізм. У той же період з’являлися звинувачення у використанні коштів партійного комітету на особисті потреби (зокрема, ремонт човна), хоча серйозних юридичних наслідків не було.
Уже на посаді Державного секретаря Рубіо стикався з новими хвилями критики. На початку 2025 року він фактично очолив процес радикального скорочення USAID, що викликало звинувачення в «знищенні» агентства, яке він раніше підтримував. Демократи в Сенаті вимагали пояснень, а сенаторка Теммі Дакворт заявляла, що голосувала за його затвердження, покладаючись на особисті запевнення про збереження гуманітарних програм.
У березні 2026 року Рубіо давав свідчення в корупційному процесі проти колишнього конгресмена Девіда Рівери, свого давнього друга. Політика не звинувачували в порушенні закону, але ситуація привернула увагу до його колишніх зв’язків. Також виникали питання щодо терміну його перебування на посаді виконувача обов’язків архівіста США — опозиція підозрювала порушення 300-денного ліміту.
Восени 2026 року скандал навколо амбасадорки США в Греції Кімберлі Гілфойл (звинувачення в етичних порушеннях, зокрема проханні про 100 тисяч доларів від донора) безпосередньо торкнувся Рубіо як її безпосереднього керівника. За повідомленнями, і Трамп, і Рубіо були «вкрай розлючені» ситуацією. Після відставки Гілфойл держсекретар надіслав службову записку всім співробітникам Держдепартаменту з нагадуванням про необхідність уникати конфлікту інтересів.
Окремо варто згадати епізод з AI-діпфейком голосу Рубіо в 2025 році, коли шахраї намагалися видати себе за нього перед іноземними міністрами та американськими посадовцями, а також публічну суперечку з Amnesty International, яку він назвав «шахрайською організацією».
Чим відомий Марко Рубіо. Останні новини про нього
Марко Рубіо відомий насамперед як один із найпомітніших голосів американської зовнішньої політики щодо Латинської Америки, Китаю та протидії авторитарним режимам. У Сенаті він був віцеголовою Select Committee on Intelligence, членом Foreign Relations Committee і автором ключових законів, зокрема Uyghur Forced Labor Prevention Act. Його вважали «віртуальним держсекретарем з питань Латинської Америки» ще за першої адміністрації Трампа.
Після перемоги Трампа на виборах 2024 року Рубіо став першим затвердженим членом нового Кабінету. 21 січня 2025 року Сенат одноголосно (99–0) підтвердив його на посаді Державного секретаря. У травні 2025-го він отримав також повноваження виконувача обов’язків радника з національної безпеки, а з вересня 2026 року ця роль стала постійною. Таким чином, Рубіо став першою людиною після Генрі Кіссінджера, яка одночасно обіймає обидві ключові посади.
Станом на жовтень 2026 року він активно проводить дипломатичні турне (Центральна Азія, Індія, Європа, Латинська Америка), просуває економічні інтереси США і жорстку лінію щодо Китаю, Ірану та авторитарних режимів у Західній півкулі. Одночасно залишається одним із найбільш обговорюваних політиків республіканського табору на перспективу 2028 року, хоча сам публічно заявляє про відсутність президентських амбіцій.
