Втеча через 7 блокпостів, пологи в Італії та зрив через прорвану трубу: історія херсонки, яку врятувала дитяча анімація. Як 30-річна херсонка Олександра Соценко пройшла надважкий шлях.
Переживши серйозну психологічну кризу в новому місті, вона знайшла тимчасовий притулок на хуторі, де звернулася по допомогу до фахівців. Завдяки мотиваційній пораді пораненої на фронті сестри та міжнародним грантам, жінка змогла відродити свою улюблену справу — дитячу анімацію. Сьогодні її проєкт «Мокоша» не лише дарує радість дітям у Малій Висці, а й об’єднав навколо себе місцеву громаду та нову команду.
Зміст
1. Початок війни та довга дорога до безпеки
Утеча з окупованого острова
Ранок 24 лютого 30-річна Олександра Соценко зустріла на Острові в Херсоні — районі, де місцевих жителів змалечку попереджали про першочергову загрозу затоплення у разі пошкодження Каховської ГЕС. Будучи вагітною та маючи на руках трирічну дитину, Олександра залишилася сама, адже її чоловік-військовий одразу став на захист країни й більше вона його не бачила.
Після початку окупації міста 1 березня та появи жорстких російських рейдів, які вишукували родини військовослужбовців, залишатися в Херсоні стало смертельно небезпечно. Родина Олександри ухвалила рішення тікати. На власному авто вони змогли здолати сім ворожих блокпостів та небезпечну сіру зону, вирвавшись на підконтрольну Україні територію.
Складні випробування в евакуації
Не почуваючись у безпеці через постійний страх, родина виїхала спочатку до Болгарії за програмою для біженців, а згодом — до Італії. Там Олександра народила другу дитину, проте радість материнства затьмарилася серйозними проблемами зі здоров’ям немовляти — маля потрапило до реанімації та потребувало операції.
Увесь цей час Олександра переживала стреси на відстані від чоловіка, якого не бачила цілий рік. Лише у лютому 2023 року вони нарешті зустрілися в Італії, після чого жінка прийняла тверде рішення повернутися на Батьківщину: «Я більше не можу жити за кордоном, тому що в мене є сім’я і моя сім’я — це мій чоловік і мої діти».
2. Повернення в Україну та невидимий фронт психологічної кризи
Чуже життя у мирному місті та емоційний надлом
Родина оселилася в Кропивницькому, де чоловік знайшов для них квартиру. Попри сподівання спокійно почати нове життя, Олександру раптово накрила глибока психологічна криза.
«Я настільки була зайнята переживаннями за дітей, за вагітність, за народження дитини, за повернення в Україну, що я не давала собі проживати інші емоції. І от в моменті, коли я видно розслабилась в Кропивницькому, воно все мене огорнуло», — згадує переселенка.
Бачачи людей, які живуть звичним повсякденним життям, ходять на роботу чи до родичів, Олександра гостро відчула біль втрати свого колишнього життя та глибоку несправедливість. Емоційною точкою неповернення став побутовий інцидент — серед ночі у квартирі прорвало трубу і стався потоп, що спровокувало внутрішній надлом Олександри.
Порятунок на хуторі та допомога психіатра
Прагнучи ізоляції, Олександра попросила чоловіка переїхати в село, і вони швидко знайшли будинок на хуторі в селі Лозуватка, що поблизу Малої Виски. Розуміючи, що її стан критичний, жінка звернулася по допомогу до психіатра. Фахівець пояснив, що після двох пологів, пережитої окупації та вимушеної міграції мозок просто виснажився і потребує медикаментозної підтримки. Олександра пройшла курс лікування, включаючи короткостроковий прийом антидепресантів, що допомогло їй перезавантажитися й повернути сили.
3. Відродження через улюблену справу: від першої сотні гривень до грантів
Слова пораненої сестри, які змінили все
Олександра вирішила повернутися до своєї професії — у Херсоні вона була професійним аніматором. Вона не мала ні костюмів, ні реквізиту, але колеги з Херсона надіслали їй перші костюми, які мали під рукою. Проте запуск бізнесу довелося поставити на паузу через нову трагедію: рідна сестра Олександри, яка служить у ЗСУ, отримала важке поранення внаслідок влучання «Шахеда» під час виконання завдання.
Олександра негайно поїхала до госпіталю в Дніпро. Саме там, у лікарняній палаті, поранена сестра дала Олександрі найважливіший поштовх для повернення до життя, сказавши: «Війна йде, вона вже є… А діти ж ростуть, і дитинство воно зараз. Давай вертайся і давай роби».
Створення «Мокоші» та інтеграція в громаду
Повернувшись до Малої Виски, Олександра взяла перше замовлення — привітання для дитини переселенців. Щоб виконати його, вона придбала вживаний костюм за 1000 гривень, хоча за роботу взяла лише 150 гривень (плюс 50 гривень чайових на каву). Паралельно жінка влаштувалася викладачем вокалу в місцеву музичну школу, що підвищило її статус в очах місцевих мешканців.
Згодом Олександра виграла гранти від ветеранської організації та Червоного Хреста, що дозволило придбати професійне обладнання та нові якісні костюми. Свою агенцію вона назвала «Мокоша» — на честь української богині, берегині жіночності.
Сьогодні в команді Олександри працюють уже троє ФОПів. Місцева громада Малої Виски гаряче підтримала переселенку, а багато місцевих жителів об’єдналися навколо її ініціативи.
«Війна показала, що треба жити сьогоденням. На даний момент я бачу себе тут. Я бачу себе серед цих людей, які тут є. І мені класно», — підсумовує Олександра.
