Павло Петриченко — київський активіст, волонтер, проєктний менеджер і молодший сержант 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка (нині — 59-та штурмова бригада безпілотних систем), який загинув на Донеччині 15 квітня 2024 року, за день до свого 32-річчя.
Зміст
Біографія Павла Петриченко
Павло Вікторович Петриченко народився 16 квітня 1992 року в Києві у родині, де патріотизм і громадянська свідомість були в крові. Батьки — історики, а прабабусі-долгожительки розповідали онукам страшні історії Голодомору, Першої та Другої світових воєн, про те, як брати воювали й гинули. Ці сімейні розмови сформували в маленькому Павлі чітку проукраїнську позицію ще з дитинства. Він дуже любив географію: вже у п’ять років знав усі столиці світу, які вивчав разом із дідусем. Друзі та рідні згадували його як веселого, енергійного хлопця, повного ідей — цікавився технікою, машинами, бізнес-проєктами та завжди генерував нові ініціативи.
Ще в шкільні роки Павло проявляв «недитячу мудрість» і рішучість. У 2012 році, коли йому було лише 20, він організував один із перших масштабних протестів: зібрав понад дві тисячі підписів і зупинив спробу зробити новобудову школи на Осокорках російськомовною. За рік, у 2013–2014-му, вже стояв на барикадах Євромайдану разом із друзями та батьками — родина возила ліки, гарячий чай і підтримувала протестувальників у найхолодніші та найнебезпечніші дні Революції Гідності. Павло завжди казав, що 2014 рік він «пропустив» і тому обов’язково має надолужити на фронті у 2022-му.
До повномасштабного вторгнення Павло жив активним київським життям: боровся зі свавіллям правоохоронців, організовував акції на підтримку Сергія Стерненка у 2021 році та став одним із ключових співзасновників руху «Хто замовив Катю Гандзюк» у 2018-му. Він не просто протестував — він організовував людей, писав тексти, координував дії і завжди йшов до кінця. У 2021–2022 роках Павло тісно співпрацював із Сергієм Притулою: спочатку як волонтер, а напередодні 24 лютого 2022-го очолив штаб нової політичної партії. Поїздки містами України, зустрічі з людьми, стратегічні плани — усе це було в його щоденнику до того, як війна перекреслила все.
У березні 2022-го Павло власноруч розбудовував волонтерський центр Притули, який за лічені тижні перетворився на потужний благодійний фонд. Він приймав тонни допомоги, розподіляв її по фронту, включно зі зброєю та дронами. Але вже в квітні свідомо пішов до війська: «Я тут просто на навчаннях, усім зараз треба вміти поводитись зі зброєю», — жартував він сестрі, хоча насправді вже підписав контракт. Побратими пізніше згадували: Павло прийшов на війну не для галочки, а щоб змінити правила гри в аеророзвідці.
Сім’я Павла Петриченко
Павло народився і все життя прожив у Києві, але коріння родини Петриченків сягало Прикарпаття. У нього залишилися батьки — Віктор і мама, які виховали в дітях любов до історії України та справедливості. Сестра Марина Петриченко — найближча людина, яка першою повідомила про загибель брата у Facebook і продовжує його справу як керівниця гуманітарного напряму Фонду Сергія Притули. Саме Марина організовувала меморіальні турніри з футболу на честь Павла (у 2025 році завдяки донатам учасників зібрали понад 900 тисяч гривень на ЗСУ), публічно ділиться спогадами та бере участь у всіх заходах пам’яті.
Рідні згадують Павла як справедливого, рішучого та неймовірно турботливого лідера. Навіть на фронті він переживав за сім’ю: у перші дні повномасштабного вторгнення постійно дзвонив, перевіряв, чи все гаразд, і обіцяв, що «все буде добре». Батьки-історики передали йому генетичну пам’ять про війни минулого, а Павло зробив усе, щоб наступні покоління жили в мирній Україні. У 2025 році, коли Президент вручив родині орден «Золота Зірка», Марина та батьки стояли пліч-о-пліч — символ єдності, яку Павло завжди захищав. Похований він 19 квітня 2024 року на Аскольдовій могилі в Києві — на прощання прийшли понад тисячу людей: побратими, активісти, Сергій Притула, Сергій Стерненко, Масі Найєм та Євген Янович.
Освіта Павла Петриченко
Павло закінчив Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (КНЕУ) у 2016 році. Вибір економічної спеціальності був логічним для людини, яка з юності генерувала бізнес-ідеї та вміла організовувати процеси. Університетські роки стали фундаментом для його майбутньої роботи проєктним менеджером і волонтерства: тут він навчився стратегічному плануванню, роботі в команді та ефективному управлінню ресурсами — навичкам, які пізніше рятували життя на фронті.
КНЕУ пишається своїм випускником: Павла внесли до списку «Герої не вмирають», а студенти й викладачі регулярно згадують його на меморіальних заходах. Освіта допомогла йому не лише в кар’єрі, а й у громадській діяльності — від написання петицій до координації великих волонтерських проєктів. Навіть на війні Павло застосовував університетські знання: оптимізував логістику дронів і розрахунки польотів.
Перші кроки в кар’єрі
Після університету Павло працював проєктним менеджером у цивільному секторі — ефективно керував командами, термінами та бюджетами. Паралельно він повністю занурився в громадську діяльність: локальні протести, національні ініціативи, робота з медіа. У 2021–2022 роках став ключовою фігурою в команді Сергія Притули — організовував поїздки Україною, зустрічі з виборцями, стратегічні сесії. Саме Павло очолив підготовку до створення нової політичної сили, яка мала об’єднати активістів і волонтерів.
У березні 2022-го, коли почалася війна, він миттєво перейшов на повноцінну волонтерську роботу: розбудова фонду Притули, логістика допомоги, координація тисяч донатів. За кілька тижнів центр перетворився на потужну машину підтримки армії. Але Павло розумів: волонтерство — це добре, а фронт — обов’язок. У квітні 2022-го він мобілізувався, не сказавши навіть сестрі правду. Так почалася його військова кар’єра, яка за два роки зробила його легендою аеророзвідки.
Чим відомий Павло Петриченко. Останні новини про нього
Павло Петриченко увійшов в історію України як людина, яка поєднала Майдан, волонтерство і фронт в одне ціле. Найгучніша ініціатива — петиція «Обмеження роботи онлайн-казино», зареєстрована 29 березня 2024 року. За лічені години вона набрала 25 тисяч голосів, а за добу — понад 26 тисяч. Павло, перебуваючи на передовій, детально описав проблему лудоманії в армії: військові програвали від півмільйона до мільйона гривень, а казино цинічно використовували військову символіку в рекламі. Він дав численні інтерв’ю, пояснюючи: «Це не просто розвага — це зброя проти боєздатності». Петицію розглянули, РНБО підготувало рішення, а 20 квітня 2024 року Президент підписав указ — зміни набули чинності вже після загибелі автора. Цей крок врятував тисячі життів і став одним із найрезонансніших суспільних зрушень 2024 року.
На фронті Павло став командиром відділення БпЛА. Освоїв різні типи дронів, проводив розвідувальні польоти, виявляв скупчення техніки та живої сили окупантів, корегував вогонь артилерії та ударних дронів. Звільняв Херсонщину, боронив Миколаїв, а потім — найгарячіші ділянки Донеччини під Авдіївкою та Красногорівкою. Побратими розповідали: Павло особисто знищував ворожу техніку, «збивав вертольоти дроном» і працював у найнебезпечніших умовах. У 2023 році отримав орден «За мужність» III ступеня та відзнаку Головнокомандувача «Золотий хрест».
8 травня 2025 року Президент Володимир Зеленський посмертно присвоїв Павлу звання Героя України з орденом «Золота Зірка». 12 травня орден вручили родині. У грудні 2025 року в Києві вулицю Волго-Донську офіційно перейменували на вулицю Павла Петриченка — рішення Київради, яке сестра Марина назвала «справедливістю».
У 2025–2026 роках пам’ять про Павла живе в сотнях заходів: меморіальні турніри з футболу (збір понад 900 тисяч гривень), акції Фонду Притули, спогади в соцмережах і медіа. На річницю загибелі 15 квітня 2025 та 2026 років родина, побратими та «Бандейка» організовували вшанування.
Його історія — не просто біографія, а підручник для нових поколінь: як одна людина може зупиняти корупцію, рятувати життя дронами і змінювати країну навіть після смерті.
Павло Петриченко залишився символом того, що справедливість, рішучість і любов до України сильніші за будь-яку війну. Вічна пам’ять Герою. Слава Україні!
