Марін Ле Пен — французька ультраправа політикиня, донька скандально відомого Жан-Марі Ле Пена, яка тричі намагалася стати президентом Франції і досі претендує на владу після засудження за системну розтрату європейських коштів.
Вона намагалася «детоксикувати» партію батька, але суди, зв’язки з Росією та постійні звинувачення в екстремізмі продовжують переслідувати її кар’єру у 2026 році.
Зміст
Біографія Марін Ле Пен
Маріон Анн Перрін Ле Пен, відома як Марін Ле Пен, народилася 5 серпня 1968 року в заможному паризькому передмісті Неї-сюр-Сен. Вона — молодша з трьох доньок Жан-Марі Ле Пена, засновника ультраправого «Національного фронту», і його першої дружини П’єрретт Лаланн. Дитинство проходило під знаком постійних скандалів і політичної радикальності батька. У листопаді 1976 року, коли Марін було лише вісім років, біля сімейного будинку в Парижі вибухнула бомба вагою близько 20 кг. Будинок був сильно пошкоджений, але родина вижила. Ця подія, за її власними словами, стала травмою, яка «відкрила очі» на політику як на небезпечну та ворожу сферу.
Шкільні роки пройшли в атмосфері ізоляції. Батько постійно фігурував у судових справах через антисемітські та расистські висловлювання, тому дівчина стикалася з ворожістю однокласників і навіть викладачів. Батьки розлучилися, коли їй було близько 16–17 років, і мати фактично пішла з сім’ї. Марін пізніше описувала це як глибоку емоційну рану. Попри це, вона рано ввійшла в політичний світ батька, ставши членом «Національного фронту» у 18 років.
Сім’я Марін Ле Пен
Сім’я Ле Пенів — класичний приклад політичної династії, де особисті стосунки тісно переплетені з партійними інтересами та скандалами. Батько Жан-Марі Ле Пен (1928–2025) протягом десятиліть будував партію на ксенофобії, запереченні Голокосту та антиіммігрантській риториці. Він неодноразово отримував судові вироки за розпалювання ненависті та заперечення злочинів проти людяності.
Марін намагалася дистанціюватися від нього публічно, виключивши батька з партії у 2015 році після чергових антисемітських заяв, але спадщина залишилася.
Мати П’єрретт Лаланн після розлучення довго конфліктувала з колишнім чоловіком і доньками. Старші сестри — Марі-Каролін і Янн — також були залучені до партійної діяльності, хоча з різним ступенем лояльності.
Племінниця Марін — Маріон Марешаль — пішла власним політичним шляхом, іноді конфліктуючи з тіткою.
Особисте життя Марін Ле Пен теж не відзначалося стабільністю. У 1995/1997–2000 роках вона була одружена з Франком Шоффруа, від якого має трьох дітей: доньку Жеанн (1998) і близнюків Луї та Матильду (1999). Другий шлюб з Еріком Іоріо (2002–2006) також закінчився розлученням. З 2009 по 2019 рік її партнером був Луї Альйо, високопоставлений функціонер партії. Наразі вона офіційно незаміжня. Критики часто вказують, що сімейні та партійні зв’язки в клані Ле Пенів створювали атмосферу, де особисті інтереси легко змішувалися з політичними та фінансовими.
Освіта Марін Ле Пен
Марін Ле Пен здобула юридичну освіту в престижному Університеті Париж II Пантеон-Ассас. У 1991 році вона отримала ступінь магістра права, а наступного року — додатковий ступінь магістра кримінального права. У 1991–1992 роках склала іспит на право займатися адвокатською практикою і з 1992 по 1998 рік працювала адвокатом у Парижі, зокрема в кримінальних справах.
Критики зазначають, що адвокатська практика швидко поступилася місцем партійній кар’єрі: уже в 1998 році вона перейшла на роботу в юридичний відділ «Національного фронту». Юридична підготовка не завадила їй пізніше опинитися в центрі масштабних судових процесів про розтрату публічних коштів.
Перші кроки в кар’єрі Марін Ле Пен
Політичний шлях Марін Ле Пен почався в тіні батька. У 18 років вона вступила до «Національного фронту». Перші спроби балотуватися були невдалими, але з 1998 року вона стала регіональною радницею, а згодом очолила юридичний відділ партії. У 2003 році стала віцепрезиденткою, а в 2004-му — депутаткою Європарламенту. Саме період роботи в Європарламенті (2004–2017) став основою найбільшого скандалу її кар’єри.
У 2011 році Марін Ле Пен змінила батька на посаді голови «Національного фронту». Вона проголосила курс на «детоксикацію» партії — відмову від найбільш одіозних заяв батька, зміну назви на «Національне об’єднання» (Rassemblement National) у 2018 році та спробу виглядати більш «респектабельною». Критики вважають цей процес поверхневим: партія продовжувала експлуатувати страх перед імміграцією, ісламом і «глобалістами», а сама Марін тричі (2012, 2017, 2022) програвала президентські вибори, хоча поступово нарощувала підтримку. Після 2022 року вона зосередилася на парламентській фракції, а лідерство в партії формально передала Жордану Барделлі, залишаючись ключовою фігурою.
Чим відома Марін Ле Пен. Останні новини про неї
Марін Ле Пен відома як головна фігура французької ультраправої політики останніх п’ятнадцяти років. Вона тричі виходила у другий тур президентських виборів або близька до цього, значно розширивши електоральну базу партії порівняно з епохою батька. Її риторика зосереджена на «національному пріоритеті», жорсткому контролі імміграції, критиці ЄС і протекціонізмі. При цьому вона постійно балансує між спробами виглядати системною політикою і радикальною базою партії.
Станом на 2026 рік вона знову в центрі уваги. У липні 2026 апеляційний суд Парижа підтвердив її винність у справі про розтрату коштів Європарламенту, але скоригував покарання так, що вона зберегла можливість балотуватися на президентських виборах 2027 року. Марін одразу оголосила про участь у кампанії, наполягаючи на своїй невинуватості і називаючи судові рішення політично мотивованими. Водночас партія стикається з новими проблемами: скандалами навколо антисемітських висловлювань Жордана Барделли в минулому, які підірвали наратив про «очищення» від екстремізму. Ле Пен публічно підтримує свого протеже, що лише посилює критику.
Скандали Марін Ле Пен
Найбільший і найтяжчий скандал — справа про фіктивних помічників у Європарламенті. З 2004 по 2016 рік «Національний фронт» системно використовував кошти, призначені для парламентських асистентів, для оплати роботи партійних функціонерів у Франції. Суд встановив, що Марін Ле Пен відігравала центральну роль у цій схемі. У березні 2025 року її засудили до чотирьох років ув’язнення (частина з них — під електронним браслетом), штрафу в 100 тисяч євро та п’яти років заборони на обрання. Апеляційний суд у липні 2026 підтвердив винність, зменшивши деякі покарання, але залишивши факт системної розтрати мільйонів євро європейських коштів. Критики підкреслюють, що це не «технічна помилка», а свідома схема фінансування партії за рахунок платників податків ЄС.
Другий великий скандал — російські кредити. У 2014 році партія отримала близько 9–11 мільйонів євро від російських структур (зокрема First Czech-Russian Bank, пізніше борг перейшов до компанії, пов’язаної з російськими силовими колами). Ці позики збіглися в часі з підтримкою Марін Ле Пен анексії Криму і відмовою засуджувати дії Москви. Хоча партія пізніше погасила борг, питання про політичну залежність і можливі комісії посередникам залишаються відкритими і регулярно використовуються опонентами.
Додаються й інші епізоди: звинувачення в розпалюванні ненависті (зокрема порівняння молитв мусульман на вулицях з нацистською окупацією), постійні розкриття проблемних висловлювань членів партії, конфлікти з батьком, який до кінця життя залишався символом найбільш одіозного минулого. Спроби «детоксикації» регулярно зриваються новими розкриттями, а суди 2025–2026 років лише закріпили за Марін Ле Пен репутацію політикині, яка, попри всі зусилля, так і не змогла повністю відмитися від спадщини батька та власних фінансових і політичних прорахунків.
